День у Нормандії

Мрія відвідати Нормандію оселилась в моїх думках з часів, коли я вперше побачила картину Клода Моне "Скелі Етрети", 1886 року (фр. "Falaises d'Étretat"). Вечірнє сонце на ній огортає теплими ніжними кольорами своїх променій небокрай та хвилі вод Ла-Маншу. Невеличка регата взяла старт у бухті серед скель, з першими поривами бризу. Можливо це святковий або вихідний день у маленькому нормандському містечку, яке зараз всесвітньо відоме завдяки природній красі білих скель, кам'яним аркам та власне картинам Клода Моне. Варіацій картини є декілька, а зображень цього місця так багато, що я певна, щось з них вам точно доводилось бачити.

"Скелі Етрета", Клод Моне 1886 року ("Falaises d'Étretat", Claude Monet)

Етрета - маленьке містечко у регіоні Верхня Нормандія з населенням 1500 чоловік, знаходиться в 200-х кілометрах на північний захід від Парижу. Незважаючи на свою популярність та привабливість для відвідувачів, та відносно недалеку відстань від столиці, діставатись туди громадським транспортом трохи задовго та не дуже зручно, біля 3-х годин в один бік з пересадкою, але можливо та безперечно того варте!

"Скелі Етрети" жовтень 2016 року

З багатьох наявних способів дістатись Етрети я обрала самий швидкий та зручний на мій погляд варіант - через місто Гавр, що на північно-західному узбережжі Франції. Це другий після Марселю за величиною та важливістю порт країни. Гавр з Парижем єднає пряме залізничне сполучення національної компанії французьких залізниць (SNCF). За 15 евро другим класом або за 20 евро першим, комфортабельний швидкий потяг доставить вас від вокзалу Сен-Лазар (Gare Saint-Lazare) до залізничного вокзалу Гавр (Gare du Havre) протягом 2-х годин 10 хвилин. Це найнижчий тариф, він діє заздалегідь, від тижня до двох місяців до подорожі, залежно від обраного часу та сезону вашої поїздки. Мені вдалося купити квитки за таким тарифом за три тижня до відправлення.

Годинники на площі перед вокзалом Сен-Лазар (Gare Saint-Lazare)

Від залізничного вокзалу Гавра у місце з картин Клода Моне декілька разів на день відправляється рейсовий автобус (маршрут №24), проїзд в якому коштує 2 евро. Він долає відстань у 35-ть кілометрів за одну годину. В сезон курсує експрес, він ходить частіше та швидше. Розклад руху можно переглянути та завантажити за посиланням. Така поїздка дозволить насолодитись мальовничими краєвидами Нормандії, її соковито зеленими полями та пасовищами. 

Отже, приблизно о 8-й годині, прохолодним суботнім ранком 15-го жовтня, я вийшла зі свого помешкання у Бельвілі. За 20 хвилин автобусом дісталась до вокзалу Сен-Лазар, звідки о 8-50 вирушила на зустріч ще однієї своєї мрії. На етапі планування поїздки, був обраний варіант з можливістю провести кілька годин у Гаврі, щоб мати змогу побачити та погуляти ще одним новим та невідомим мені містом. Потяг прибув на станцію об 11:00, а потрібний мені автобус в Етрету мав відправитись через дві години. Дізнавшись про місце зупинки, я відправилась на прогулянку у бік порту.

В порту було хмарно та доволі прохолодно. Небо кожну мить погрожувало пролитись неабияким дощем. Поривчастий вітер відкривав час від часу приховану свинцевими хмарами блакить, даючи надію що невдовзі вигляне сонце. Від порту я попрямувала у бік центру по вулиці Париж (Rue de Paris), де на мене чекав справжнісінький Нотр-Дам, тільки Нотр-Дам-дю-Гавр. Собор є найстарішою будівлею в місті, дивом переживший кілька воєн. Такий вигляд він має зараз після реставрації та часткового відновлення.

 Собор Нотр-Дам-дю-Гавр, Верхня Нормандія

(La cathédrale Notre-Dame du Havre, Haute-Normandie)

Центральний вхід до собору Notre-Dame du Havre

Поруч із собором мені трапилась кондитерська (pâtisserie), треба сказати що дуже вчасно, бо вранці того дня я залишилась без сніданку через велику чергу у вокзальній кав'ярні. Отже пропустити вітрину з круасанами, багетами, тістечками та іншими витворами кулінарного мистецтва, я просто не могла. Фото фісташкового еклера та шоколадного круасана тут не буде. За двадцять метрів від патісері, посеред Площі Генерала де Голля, вони були майже миттєво з'їдені з превеликим задоволенням. Знаходячись у Франції, неодмінно скуштуйте щось з величезної кількості типово французьких солодощів, бо це гарантовано інший рівень гастрономічної насолоди.

 Площа Генерала де Голля з пам'ятником героям Другої світової війни

Площа Генерала де Голля

Настрій після такого імпровізованого сніданку став ще краще, а небо почало потроху світлішати. На подальшу прогулянку ще залишалась трохи часу. Навпроти Площі Генерала де Голля мою увагу привернула будівля досить незвичної архітектури, щось на зразок куполу, які використовують пересувні цирки, але було очевидно, що конструкція статична. Виявилось, це національний театр та культурний центр Гавра. За задумом відомого бразильського архітектора, Оскара Німейєра, театр схожий на вулкан і має відповідну до своєї форми назву - "Вулкан" ("Le Volcan").

"Вулкан" ("Le Volcan")

Сусідня з театром будівля сконструйована в схожій стилістиці. Це публічна бібліотека міста, спроектована тим самим архітектором, та носить його ім'я - "Бібліотека Оскара Німейєра" (на фото зліва).

Комплекс бібліотеки "Bibliothèque Oscar Niemeyer" та театру "Le Volcan"

Над Гавром височить ще одна незвичайна споруда, яка здалеку нагадує хмарочос, та насправді це Церква Святого Йосипа (Église Saint-Joseph). Це собор-меморіал, присвячений жертвам Другої світової. Місто було практично повністю зруйновано за часів війни. Воно також опинилося у самій вирі подій Нормандської операції союзників. Отже, після війни Гавр був заново відбудований.

Церква Святого Йосипа (Église Saint-Joseph)

Церква Святого Йосипа зблизька

Часу на повернення до автостанції залишалось все меньше, і я вже йшла в бік однієї з центральних авеню, щоб повернутись назад іншим шляхом. Діставшись Авеню Фош (Avenue Foch), що в декількох кварталах від церкви, побачила лінію швидкісного трамваю, що прямує у напрямку пляжу. Рішення прийшло миттєво, пару хвилин, і я вже тут.

Пляж Гавра (La plage du Havre)

Гавр виявився сучасним та зручним для життя містом з розвиненою інфраструктурою, сміливою архітектурою, величезним портом, куди кожного дня рибалки привозять свіжий улов, страви з якого складають основу нормандської кухні. Широка смуга пляжу доповнює картину краси цього міста. Але мені вже час відправлятися далі. Тим самим трамваєм я під'їхала до вокзалу, де випила кави, та відправилась до омріяної Етрети.

Мерія Етрети (Mairie d'Étretat)

Погода Нормандії мінлива немов примхлива дівчинка, що постійно змінює свій настрій та вподобання. Дається взнаки близькість до океану. Ясне та сонячне небо за мить може перетворитися на дощові хмари. Так само стрімко піднімається поривчастий вітер, так само непомітно швидко, повертається спокій після бурі.

Небо над площею біля мерії, куди приїздить автобус, явно готувалось до серйозного дощу. На годиннику початок третього, я нарешті на місці. А отже, вперед, назустріч з Ла-Маншем, назустріч зі скелями Етрети!

Вулицями Етрети на шляху до пляжу. Туристичний магазин з місцевими продуктами

Французький і американський прапори біля стели в пам'ять воїнам-союзникам

на Площі маршала Фоша (Place Maréchal Foch) 

А тепер приготуйтесь. Ми наближаємось до видів, які примушують затамувати подих та можуть залишитись в вашій пам'яті та серці надовго. Тож, будьте обережні!

"Скелі Етрети" Мій перший власний погляд на ту саму арку, жовтень 2016 року

Погляд в інший бік

Географічно, Ла-Манш - протока. Ось тільки сила, міць та подих океану тут настільки відчутні, що мабуть недарма у давнину його називали Британським океаном.

Піднімаємося вище, щоб поглянути на бухту зверху. Так, вітер трохи здуває і дощ кожну наступну мить капає в обличчя все сильніше. Парасольки можно не брати, вони не витримують. Зате куртка з капюшоном із вітрозахисного матеріалу точно стане в нагоді. Недарма вони продаються майже в кожному туристичному магазині у центрі. Місцеві точно щось знають :) Втім, вам ніхто не заважає привести таку з собою. Не забувайте, це середина жовтня. Погляньте на ці темні плямки на воді, то каное чи байдарки.

Лавочка з приголомшливим видом на бухту

  

Подивіться вниз з висоти. Трохи пізніше я встану на місце цього чоловіка (на фото нижче), щоб поспостерігати як спортсмени на байдарках там внизу проходять під природною аркою білої скелі. А кольори води на фото змінюються так суттєво через те, що завіса дощу то застилає, то відступає.

 

 

На зворотному шляху дощ потроху закінчувався, вітер затихав, небо світлішало. Внизу у бухті, немов парусники з картини Моне, з'явилися вітрила віндсерфів.

 Набережна Етрети

Вечірнє сонце пробивається променями через хмари. Зрештою, до моєї радості, йому це вдалось. З яскравим сонячним світлом набережна та бухта виглядають зовсім інакше.

Коли настав час вертатись у Гавр, де на мене чекав потяг до Парижа, небо вже сяяло яскравою блакиттю. Але мені зовсім не шкода, що природа так пожартувала зі мною, бо здається я потрапила у типову нормандську погоду. Радити вам кав'ярні чи ресторани не стану, бо я в них не була. Але раджу відвідати одну з місцевих буланжері (boulangerie), щоб поласувати відкритим французьким пирогом (кіш - quiche). У супермаркеті або в туристичних магазинчиках ви також можете придбати славнозвісний нормандський сидр (cidre).

Автобус відправився від мерії у 17:27. Все-все що відбувалось протягом цих годин у Етреті залишились в моєму серці, і сльози, які я не могла втримати, коли вперше вийшла на пляж, і побачила ту чудову арку, і вітер, що здається досі свистить у вухах, чорні хмари і сонце, що пробивається крізь них. Мені дуже кортить повернутись, можливо вже не на кілька годин, а на кілька днів, щоб знову побути наодинці з тим всім.

Автобус відвіз мене на вокзал, де протягом 30 хвилин, що залишились до потяга, я знов насолоджувалась примхами нормандської погоди, спочатку знов стоя під дощем, а потім спостерігаючи веселку та кольори вечірнього неба

Ось такий він,  один день у Нормандії