Берлін. Частина перша

Cвітовий час. Александерплац, Берлін

Берлін саме сучасне і урбаністичне місто з усіх європейських столиць, де мені довелось побувати. Це великою мірою пов'язано з його історією, насамперед, із Другою Світовою Війною, майже цілковитим його знищенням та подальшим розподіленням на два протилежні світи – капіталістичний та соціалістичний. Беручі до уваги все це, Берлін - місто, якому вдається зберігати свою історію, навіть самі непривабливі її сторінки, робити висновки, та базуючись на власному досвіді, йти вперед, даючи можливість розвитку всьому новому. Не дивно, що зараз Берлін є надважливою точкою на музичній та мистецькій мапі світу. Він наче магніт притягує творчих людей з усіх куточків планети.

Це мій третій приїзд до Берліну, але певною мірою все ж таки перший. Бо з двох попередніх одноденних візитів я запам'ятала лише Рейхстаг та Бранденбурзькі ворота, які, звісно, знакові архітектурні споруди німецької столиці, але аж ніяк не передають її сутності. На мій погляд вловити сутність більш допоможуть Меморіал жертвам Голокосту або залишки Берлінської стіни (East Side Gallery), яка зараз уявляє собою мистецьку галерею під відкритим небом, незліченна кількість лофтів, кав'ярень,  музеїв, парків та скверів, та звісно ж, самі жителі. Цього разу я відчула, що це місто більше не про те «що подивитись», а про те «що робити», місто постійного руху, розвитку та дії. 

East Side Gallery з боку колишнього східного Берліну

 Зображення у East Side Gallery, східний бік стіни

"Господи! Помоги мне выжить среди этой смертной любви" або Братський поцілунок

Зі зворотнього боку стіна використовується як галерея зі змінною експозицію. 
У даний момент тут представлений фото проект "Війна на стіні" з фотографіями зі зруйнованої Сирії. 

Сторонньому погляду часто ніщо не видає, що я кудись збираюсь. Так вже вийшло, що я звикла ділитися своїми планами лише з сім'єю, а друзі та оточуючі часто нічого не знають про мої плани. Так сталось і цього разу, коли у п'ятницю ввечері я повернулась з роботи трохи втомлена, але щаслива, бо попереду на мене чекали прогулянки новим містом, всесвітньо відомий берлінський стріт-арт, дводенний музичний фестиваль Lollapalooza, музей Hamburger Bahnhof, що знаходиться у приміщенні колишнього вокзалу, тому і має таку назву, та навіть приватна колекція сучасного мистецтва, коротше кажучи, прості радощі мандрівника.

Цього разу, як і кожного іншого, я готувалась до подорожі заздалегідь. Дізнавшись ще навесні, що на цьогорічній Lollapalooza у Берліні (10 - 11 вересня) будуть виступати Radiohead, на концерт яких я мрію потрапити вже дуже давно, та беручі до уваги, що сім років тому в останній момент зірвалась, з не надто вже і вагомих причин, поїздка на їх виступ у Празі, який тоді відбувався в день мого народження, я одразу купила квиток на обидва дні фестивалю, щоб не дати собі шансу знов зрадити давню мрію. Дводенний квиток знадобився, бо дуже вже кортіло послухати ще і гурт New Order, які виступали днем раніше.

Фестиваль проходив у вихідні, отже і подорож можна було зробити зовсім невеличкою, на три дні, бо я вже майже вибрала всі свої відпускні, звісно ж на інші подорожі.

-          А, ну то ти на концерт їздила до Берліну? – трохи розчаровано запитують знайомі при зустрічі.
Важко відповісти однозначне «так», бо хоч бажання потрапити на виступ Radiohead  було вагомою та первинною причиною поїхати до Німеччини саме зараз, але це аж ніяк не єдина річ, яку я хотіла та встигала зробити в Берліні, вдалось навіть зустріти схід сонця.

Тихій світанок на річці Шпрее, Берлін

Останнім часом я кожного дня переконуюсь в тому, що якщо точно знаєш чого прагнеш досягти, то весь Всесвіт йде тобі на зустріч в конкретних та практичних речах, даючи маленькі та великі підказки, або якщо хочете – знаки, у самому зрозумілому вигляді, як то стаття з Інтернету, нібито випадково потрапить тобі на очі, хтось із друзів обмовиться історію про цікаве місце, навіть не здогадуючись, що ти туди збираєшся, чи раптом дізнаєшся, що відбуватиметься щось таке, що ти сильно любиш, наприклад концерт гурту твоєї мрії, або скажімо, виставка відомого митця. І часто саме з таких маленьких підказок складається потім цілком змістовний план особистої подорожі-мрії, в якій все-все виходить казково ідеально, ну добре, майже все.

Моя подорож-мрія почалась надто вже не стандартно, навіть для мене. Одразу з аеропорту я попрямувала у східну частину Берліну, у дім-галерею приватної колекціонерки сучасного мистецтва Еріки Хоффман. Колекція Sammlung Hoffmann, як виявилось зі статті трирічної давнини, кимось люб'язно розміщеної у фейсбуці напередодні моїх відвідань, відчиняє свої двері всім бажаючим кожної суботи, щоправда за попереднім записом. Англомовну екскурсію мені підтвердили на полудень в день приїзду. Часу з літака до запланованої зустрічі було менш ніж півтори години, тому я вирішила не ризикувати все пропустити, і заздалегідь запитавши про можливість прийти прямо із валізою, поспішала на екскурсію-розмову про колекцію сучасного мистецтва. Про саму колекцію, найцікавіші та найцінніші в мистецькому плані експонати, я розповім трохи згодом у окремій статті, але скажу зараз, що серед нашої маленької групи (дозволяється не більше 10 людей одночасно) всі інші, були людьми досить поважного віку, і що особливо порадувало, доволі добре обізнаними у сучасному мистецтві.
Але найприємнішим сюрпризом стало знайомство із самою Ерікою. 70-ти річна власниця колекції вийшла до нашої групи привітатися та особисто подякувати за нашу зацікавленість. Я ж встигла у відповідь подякувати їй за те, що вона гостинно запрошує поціновувачів до свого будинку, даючи можливість людям бачити і знати про колекцію, а мистецьким творам жити, чудово усвідомлюючи, що мистецтво вмирає, коли немає глядача.

Почавши так натхненно та змістовно, я вже не хотіла зменшувати оберти і продовжила знайомство з Берліном  у самий відповідний для цього спосіб – прогулянкою вулицями міста та набережною річки Шпрее. Посередь річки, кілометра півтора від моста Обербаумбрюкке (Oberbaumbrücke), якому у часи трагічного розмежування на східну та західну частину міста, доводилось бути пропускним пунктом, а після падіння стіни, навпаки стати символом об'єднання, на мене чекала 30-ти метрова Молекулярна людина (Molecule Man). Ця алюмінієва скульптура створена відомим американським скульптором Джонатаном Борофскі (Jonatan Borofsky) особлива символічна для Берліну, бо знаходиться на місці, де річкою відзначався поділ між Східним і Західним Берліном, та зараз єднаються 3 сучасні, реорганізовані після об'єднання, райони.

Молекулярна людина, Джонатан Борофскі, 1997 рік 

Вид у бік моста Обербаумбрюкке 

Міст Обербаумбрюкке, вид зблизька

Коли прогулянка сповнена великою кількістю вражень та приємних емоцій, інколи навіть забуваєш про те що треба їсти. Але трохи вглиб від ріки, на території колишніх доків, розташувалось надзвичайна приємна кав'ярня, на скільки в принципі можна назвати приємною кав'ярнею, заклад під назвою White Trash Fast Food. Для мене, вегетаріанки, було надзвичайно приємно знайти у треш-кафе овочеву кесадилью та ще й величезний лимонад у пивному кухлі. Ось такий вийшов треш по-берлінськи.

Мені не вдалося встигнути в цей день подивитися з красивого ракурсу захід сонця, але вдалось відчути атмосферу великого міста у суботній вечір.

Надзвичайно яскравим фіналом першого дня перебування у Берліні став виступ New Order, які незважаючи на фестивальний формат виступу, мали повноцінну концертну програму. І завершили її двома піснями з репертуару Joy Division, чим розчулили не тільки мене, але й фанів, чия юність співпала з піком творчості Ієна Кертіса.

Одна з них до ващої уваги