Берлін. Частина друга

"Under the hand". Яскравий мурал відомого німецького художника Case Maclaim, піонера фотореалістичного руху у графіті

Поки в Києві відбуваються сперечання серед зацікавленої громадськості потрібні чи не потрібні мурали, що на них може, а що не може зображуватися, скільки їх має бути, де вони доречні, а де їм геть не місце, у Берліні вони давно вийшли за рамки Стіни (East Side Gallery) і стали таким самим обов'язковим пунктом в переліку "must see", як Рейхстаг та Бранденбурзькі ворота, Александерплац чи Собор (Berliner Dom).

Якщо ви задасте в пошуковику "мурали Берліну" або "берлінський стріт-арт", то одразу побачите цілий список посилань на статті на кшталт топ-10 кращих муралів, які скоріш за все будут містити в собі мапу їх розташування та детальний опис самих настінних творів. Існує навіть спеціально розроблений додаток, який допоможе зорієнтуватися в океані вуличного мистецтва та і глибше зрозуміти, що робить Берлін таким унікальним.

Street art app

Мені пощастило стати свідком кінцевого етапу створення нового муралу, та навіть застати художників в процесі роботи. Прогулюючись ранком вздовж Стіни, я побачила будівельні ліси з одного з боків East Side Hotel, розташованого навпроти, та звісно ж підійшла ближче, роздивитися, що саме там відбувається. 

East Side Hotel

Інший бік East Side Hotel

Вдома, з матеріалу, розміщеному на сайті іheartberlin, я дізналась, що работа вже завершена, та має іронічно-соціальну функцію. Виявляється, це selfie-мурал і у перехожих є нагода стати частиною твору мистецтва. Потрібно лише знайти selfie-spot, відзначений на вулиці перед муралом, та за рахунок ідеальної відстані, інтегруватись у зображення. Отже, не проходьте повз, як будете поруч.

В якомусь сенсі, Берлін сам являє собою вуличну галерею, в цьому дуже легко переконатись, гуляючи містом, навіть без використання спеціальних додатків та прокладання маршрутів, потрібно тільки уважніше дивитися по сторонах.

Мурал Facetime, виконаний у стилі печворк досліджує людську ідентичність,
яка складається з багатьох маленькіх частин та підкреслює різноманітность людства

Прогулянка музейним островом та навколо нього порадувала великою кількістю мостів, кораблів та катерів для річкових прогулянок, велосипедів, залишених вздовж парканів, які подумки відсилали до Амстердаму, та надто літньою погодою як для вересня (було + 29°С). Через спеку, чи через збіг обставин, людей на вулицях майже не було. І хоч територія острова, прохід до Берлінського Собору та деякі будівлі частково або повністю знаходились на реставрації, мене це ніяк не засмутило, бо гарний настрій має властивість спокійно відноситись до незручностей та перешкод.

Берлінський Собор (Berliner Dom)

У пішої доступності від музейного острова, що у самому центрі Берліна, знаходиться збудований за часів нацистської Німеччини, справжній бункер. Він функціонує і зараз, щоправда тепер у мирних цілях. В колишньому бомбосховищі часів Другої світової війни знаходиться вражаюча приватна колекція сучасного мистецтва Sammlung Boros, Християна та Карен Борос. Бункер являє собою виставковий простір з 80-ти залів та включає в себе більше 700 творів сучасного мистецтва. Всередину, як і у випадку з галереєю Еріки Хоффман (про неї я розповідала у першій частині) можна потрапити за символічні 10 евро за попереднім записом та ознайомитись з творами мистецтва, що належать до одної з найважливіших мистецьких колекцій світу.

Бункер (Sammlung Boros)

Мурал німецького стріт художника XOOOOX на стіні бункера 

Мені дуже імпонує тенденція мистецьких інституцій інтегруватись у цивільні та військові об'єкти, використання за призначенням яких втратило свою актуальність. Ще одним позитивним прикладом такої інтеграції є колишній Гамбурзький вокзал (Hamburger Bahnhof). У минулому був кінцевою зупинкою залізниці Берлін-Гамбург. Сьогодні він служить в якості музею сучасного мистецтва, та є складовою частиною Берлінської національної галереї. Будівля, повністю зберігши естетику вокзалу як зовні, так і всередині, сьогодні запрошує глядачів до перегляду численних виставок. Музей не має постійної експозиції, вміст його глядацьких залів постійно оновлюється на основі приватних колекцій, та міжнародних виставок. В його приміщеннях можно ознайомитись з творами Йозефа Бойса (Joseph Beuys), впливового німецького художника і скульптора, або побачити на власні очі величезного Мао, створеного Енді Ворголом. Для мене приємною знахідкою стало демонстрація частини чорно-білого фільму «Екстаз» (1933) з Хеді Ламарр (Hedy Lamarr) у головній ролі. Історію Хеді Ламарр, я дізналась з документального фільму, показаного на фестивалі "Молодість" в Києві, вже і не пам'ятаю коли саме, та з тих самих пір хотіла подивитись цей фільм.

Гамбурзький вокзал (Hamburger Bahnhof)

Центральна зала готується до Berlin art week 2016

 Йозеф Бойс, "Кінець ХХ століття", 1983

 Портрет Мао Цзедуна, Енді Воргол

 
Хеді Ламарр. Кадр з фільму «Екстаз» (1933)

Місце для недільного бранчу я обрала завдяки статті Катерини Тарабукіної, яку тепер читаю у фейсбуці. Катя заснувала крутий проект Berlin by Kate, де ви зможите знайти багато цікавого, або піти на екскурсію Берліном їз нею.

House of small wonder

На перший в моєму житті концерт Radiohead я ледве не спізнилась, бо вперше у Німеччині потрапила в незрозумілу ситуацію з громадським транспортом. Як виявилось вже на залізничній станції, потяг, який я чекала, дивним чином не йшов до потрібної зупинки. Пару кілометрів від станції, де мені довелось вийти, а це зупинки за три до потрібного місця, прийшлось під'їхати на з великими труднощами знайденому таксі. Але хіба то важливо, коли ти бачиш та чуєш це